Оголошення про винесення рішення по справі № 753/82649/21

справа № 753/2649/21

провадження № 2/753/1149/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді                                                      Шаповалової К.В.

за участі секретаря судового засідання                 Давидюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: місто Київ, вулиця Олександра Кошиця, 5а у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

                                                 В С Т А Н О В И В:

у лютому 2021 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2021 року справу передано в провадження судді Курічової В.М.

Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 01 березня 2021 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року було закрито підготовче засідання по справі та призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 31 травня 2021 року провадження за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди було закрито.

15 червня 2021 року позивачем було подано апеляційну скаргу на вищезазначену ухвалу.

06 вересня 2021 року було відкрито апеляційне провадження по даній цивільній справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу позивача було задоволено, ухвалу Дарницького районного суду від 31 травня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

07 грудня 2021 року цивільна справа №753/2649/21 за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди надійшла до Дарницького районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2021 року справу передано в провадження судді Шаповалової К.В. Фактично справу було передано судді 29 грудня 2021 року.

Ухвалою суду від 12 січня 2022 року справу прийнято до провадження.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року судом 21 лютого 2022 року на адресу Міністерства закордонних справ України було надіслано пакет документів із клопотанням про вручення документів, підтвердження про вручення документу, лист про отримання згоди на розгляд спору в судах України та копію позовної заяви з додатками у цивільній справі за позовом Халілова Марсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди для надсилання їх до дипломатичного представництва Російської Федерації.

Відповідно до зворотного повідомлення лист був отриманий уповноваженою особою МЗС України 3 травня 2022 року.

У зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв’язку із припиненням його роботи на території України.

Ухвалою суду від 17 травня 2022 року було вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 19 липня 2022 року.

01 липня 2022 року на адресу суду від Міністерства закордонних справ України надійшла інформація, що підтверджує факт того, що діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Отже отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлено.

Ухвалою суду від 19 липня 2022 року підготовче засідання по справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 29 вересня 2022 року на 10:00 год.

Ухвалою суду від 29 вересня 2022 року провадження у цивільній справі №753/2649/21 за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди було зупинено до проведення судово-психологічної експертизи.

29 червня 2023 року від експерта Волочая С.П. на адресу суду надійшов висновок за результатами проведення судової психологічної експертизи № 10/05/23-ХМГ від 10 травня 2023 року.

Ухвалою суду від 04 липня 2023 року було поновлено провадження у справі та з врахуванням ухвали суду від 05 липня 2023 року справу було призначено до судового розгляду на 11 серпня 2023 року на 09:30 год.

Судове засідання призначене на 11 серпня 2023 року було відкладено на 06 жовтня 2023 року на 10:00 год.

04 вересня 2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.

Судове засідання призначене на 06 жовтня 2023 року не відбулося у зв'язку із перебуванням судді у відпустці. Згодом судове засідання було призначено на 17 листопада 2023 року на 09:30 год.

У судове засідання 17 листопада 2023 року з'явилися позивач та представник позивача. Представник позивача просила суд повернутися до стадії підготовчого провадження з метою розгляду поданих раніше клопотань, зокрема подання заяви про збільшення позовних вимог. Ухвалою суду, занесеної до протоколу судового засідання, суд повернувся до підготовчого провадження у справі, прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, закрив підготовче провадження у справі та розпочав розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 17 листопада 2023 року представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги, зокрема позивач вказав, що до 2014 року проживав у м. Донецьк, наприкінці травня 2014 року розпочались активні бойові дії у м. Донецьку. На той час на території міста та області перебувало дуже багато російських військових, які займались мародерством та грабежами, місто весь час перебувало під обстрілами, нормального повноцінного життя не стало, що змусило його переїхати до іншої області. Зазначив, що в м. Донецьку  він займався підприємницькою діяльністю, був дуже заможною людиною та мав багато майна, зокрема:  приватний будинок, загальною площею 295 кв.м., земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вулиця Лучинська, будинок 5, площею - 0, 150 гектарів, самохідні машини, промислове обладнання. Після вимушеного переселення його рівень життя значно погіршився, він розумів, що не зможе в найближчий час повернутись до рідного міста та займатись улюбленою справою. Зазначив, що на час подання позову до суду він зареєстрований як внутрішньо переміщення особа у м. Києві, наразі, через повномасштабне вторгнення росії на територію України він з родиною виїхав за кордон, де мешкає тимчасово. Зауважив, що через збройну агресію росії, яка почалась ще в 2014 році він зазнав матеріальних збитків, які полягають у позбавленні його майна – будинку та землі, яку захопили російські військовослужбовці. Крім того, була викрадена його техніка. Позивач стверджує, що внаслідок протиправних дій збройних сил російської федерації та інших військових формувань створених та підтримуваних даною державою, які діяли в інтересах російської федерації та під її держаним прапором, йому була завдана моральна шкода, яка полягала у тому, що позивач через збройну агресію російської федерації був пограбований та змушений покинути м. Донецьк та вимушено переселитись до м. Києва, втратив житло, рухоме майно, роботу, вільне спілкування з родичами, налагоджений побут, гостро постало питання щодо житла та фінансів, відсутній повноцінний відпочинок. Просив суд стягнути на його користь з країни-агресора матеріальний збиток у розмірі 35787929 грн, що становить 890247 євро на час розгляду справи, упущену вигоду у розмірі 3330000 грн, оскільки він міг би здавати свій будинок та землю під ним в оренду та отримувати від цього прибуток, якби не почались воєнні дій на території Донецьку. Також просив стягнути  моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

У розгляді справи було оголошено перерву на 20 грудня 2023 року, а потім на 17 січня 2024 року.

17 січня 2024 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії позовної заяви Халілова М. до російської федерації про відшкодування шкоди, яка перебуває у провадженні Солом’янського районного суду м. Києва, на підтвердження того, що ці позови не є ідентичними та відрізняються предметом позову.

17 січня 2024 року судове засідання не відбулось через відсутність судді у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Наступне судове засідання було призначено на 2 лютого 2024 року.

Ухвалою суду від 2 лютого 2024 року залишено без розгляду вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також, зазначив що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

За таких обставин, відповідач (держава російська федерація) повідомлявся про розгляд даної справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, позивача, доходить  наступного висновку.

Судом встановлено Халілов Мурсал Гочу Огли, 14.01.1960 року народження, уродженець села Факрали Касум Ісмаїлівського району Азербайджан, паспорт зразка 1993: ВВ 693590, виданий Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області від 09.02.1999, зареєстрований за адресою: Донецька область, Донецьк, вул. Лучинського, 5.

Згідно із довідкою віл 20 червня 2014 року № 316174683 Халілов М. перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Вінниця, пр-т Т. Шевченка, 117, кв. 45 (а.с. 62, т.1)

Відповідно до довідки від 16 лютого 2015 року № 509621874 Халілов М. перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Вінниця, пр-т Космонавтів 55, кв. 101 (а.с. 61, т.1).

Згідно із довідкою від 18 листопада 2016 року № 0000037301  Халілов М. перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 16, кв. 42 (а.с. 60, т.1).

На час звернення із позов до суду позивач проживав за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 7, кв.253, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 лютого 2019 року № 3002-5000040931, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року встановлено юридичний факт, що вимушене переселення Халілова Мурсала Гочу огли, 14.01.1960 року народження, у червні 2014 року з окупованої території Донецької області Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Вказане рішення суду набрало чинності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України  кожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно із частиною першою статті 49 ЗУ «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

За змістом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24.02.2022, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму вказує, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Враховуючи викладене, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Відповідну правову позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20), які згідно з приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо вимоги про відшкодування майнової шкоди.

Визначаючи розмір майнової шкоди, позивач зазначає, що у нього була викрадена техніка, яка придбавалась ним для бізнесу, а також був захоплений його будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, а тому просив стягнути  з відповідача на його користь вартість викраденої техніки (рухомого майна) та вартість будинку і земельної ділянки під ним.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами частини третьої статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 24 вересня 2009 року та державного акту на право приватної власності на землю від 28 лютого 2009 року, Халілову М. на праві власності належить приватний будинок загальною площею 295 кв.м. за адресою: м. Донецьк, вул. Лучинська, 5 та земельна ділянка під ним, 0150 га (а.с. 29, 45-51, т.1).

Згідно із звітами про оцінку майна від 2019 року, ринкова вартість житлового будинку із господарськими спорудами за адресою: м. Донецьк, вул. Лучинська, 5 складає 7389148 грн (а.с. 30-51, т.1), а вартість земельної ділянки 0, 150 га під вказаним будинком – 1408725 грн (а.с. 52-58, т.1).

На підтвердження факту наявності у власності позивача техніки, ним до позовної заяви долучені договори купівлі продажу самохідних машин, а саме: від 1 березня 2013 року № 21, марка, модель ВОВС АТ S590HIGH FLOW вартістю 35000 ЄВРО по курсу 332500 грн, акт приймання-передачі до нього від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії НН № 623417 від 11 лютого 2014 року; від 1 березня 2013 року № 22 марка, модель ВОВС АТ S650HIGH FLOW вартістю 36000 ЄВРО по курсу 342500 грн, акт приймання-передачі до нього від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії НН № 623416 від 11 лютого 2014 року; від 1 березня 2013 року № 24, марка, модель KOMATSU, вартістю 32000 ЄВРО по курсу 357000 грн, акт приймання-передачі до нього від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії НН № 623414 від 11 лютого 2014 року; від 21 травня 2012 року № 31, марка, модель VOLVO EC 290 D NC вартістю 125000 ЄВРО по курсу 1672000 грн, акт приймання-передачі до нього від 25 травня  2012 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії ЕЕ № 0719178 від 25 травня 2012 року; від 21 травня 2013 року № 32, марка, модель JCB JS 290LC вартістю 120000 ЄВРО по курсу 1575000 грн, акт приймання-передачі до нього від 25 травня  2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії ЕЕ № 0719179 від 25 травня 2013 року. Крім того, долучено копію договору купівлі-продажу обладнання від 11 квітня 2013 року № 25 та акт приймання-передачі цеху по виробництву газоблоку, залізобетонних виробів тощо.

Вивчивши доводи позивача щодо підстав стягнення на його користь вартості житлового будинку та земельної ділянки під ним, суд дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки до позовної заяви не долучено доказів знищення такого майна, чи перебування у користуванні сторонніх осіб, а зауваження позивача щодо неможливості користування таким майном, проживання у будинку, охоплюється вимогами про відшкодування моральної шкоди.

Вимога про стягнення з відповідача вартості техніки та обладнання також не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження факту викрадення у позивача вказаної техніки, ним було долучено до позовної заяви довідку слідчого Деснянського УП ГУ НП в м. Києві від 19 грудня 2017 року про внесення відомостей до ЄРДР відомостей про те, що невстановлена особа 27 липня 2014 року за адресою: м. Донецьк, вул. Червонофлотська, 17 шахрайським шляхом заволоділа ремонтною технікою, чим завдала Халілову М. матеріальної шкоди. Відомості були внесені до ЄРДР за частиною 1 статті 190 КК України (шахрайство). Поряд з цим, вказана довідка не є належним доказом, в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки таким доказом є безпосередньо витяг з ЄРДР, який до позовної заяви долучено не було.

Крім того, із вказаної довідки не можливо встановити про яку саме техніку йде мова та чи стосується ця довідка тієї техніки та обладнання, про яке зазначає позивач у позові. Позивачем не долучено копію заяви про вчинення кримінального правопорушення, протоколу допиту як потерпілого чи інших належних доказів, з яких суд може встановити, що зазначена у позові техніка (самохідні машини, обладнання) дійсно були викрадені у позивача та ним з приводу цього подано відповідну заяву до органу досудового розслідування, натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях позивача.

Поряд з цим, у позовній заяві, що є предметом розгляду у справі № 753/15058/19, яка перебуває у провадженні Солом'янського районного суду м. Києва, позивач зазначає, що факт викрадення техніки, яка належить ТОВ «Компанія Гартал», директором якого є позивач та у зв’язку з  викраденням якої заявлена вимога про відшкодування шкоди в розмірі 3626000 доларів США, еквівалент 34100339 грн, підтверджується довідкою слідчого Деснянського УП ГУ НП в м. Києві від 19 грудня 2017 року про внесення відомостей до ЄРДР відомостей про те, що невстановлена особа 27 липня 2014 року за адресою: м. Донецьк, вул. Червонофлотська, 17 шахрайським шляхом заволоділа ремонтною технікою, чим завдала Халілову М. матеріальної шкоди.

Щодо відшкодування упущеної вигоди.

Позивач просив суд стягнути з відповідача упущену вигоду у розмірі 246000 грн, яка полягає у тому, що позивач міг здавати в оренду свій будинок та земельну ділянку, на якому він знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Лучинська, 5. Вказаний розмір ним розрахований за період з червня 2014 року по січень 2021 року (83 місяці), виходячи із вартості оренди його будинку – 3000 грн щомісячно.

Поряд з цим, звертаючись із заявою про збільшення позовних вимог у червні 2023 року, позивач просив стягнути з відповідача упущену вигоду у розмірі 3330000  грн. При цьому обґрунтований розрахунок вказаної суми у заяві про збільшення позовних вимог відсутній, як відсутнє і будь-яке мотивування збільшення суми упущеної вигоди з 246000 грн до 3330000 грн.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

З огляду на мотивування в цій частині позовної заяви, докази, долучені на підтвердження наявності підстав для стягнення упущеної вигоди, а також пояснення, надані позивачем та його представником у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення  позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди в розмірі 3330000 грн, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач, маючи у власності будинок та земельну ділянку в м. Донецьку, до подій 2014 року здавав цей будинок в оренду та отримував відповідний дохід, а у зв’язку із тимчасовою окупацією м. Донецька втратив таку можливість (здавати в оренду та отримувати кошти). Гіпотетичне припущення  позивача можливості здачи майна в оренду, за відсутності окупації м. Донецька, не може свідчить про наявність збитків у вигляді упущеної вигоди.

 Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною третьою статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (стаття 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин другої, третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог, відповідно до статті 11 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем під час розгляду справи залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76-80, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

                                                  У Х В А Л И В:

у задоволенні позовних вимог Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.            

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.              Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.                          

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12 лютого 2024 року.

Суддя                                                                                         К.В. Шаповалова