Рішення по справі 753/11006/23

справа № 753/11006/23

провадження № 2/753/5701/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Боклач А.Є., позивача – Лещука Ю.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Лещука Юрія Павловича до російської федерації в особі міністерства юстиції рф про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Лещук Юрій Павлович звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції рф про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі 37 257 877,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином України, народився в місті Києві та все своє життя живе та працює в Україні, почувався захищеним, мав стабільну роботу, подорожував, створив сім`ю, виховує трьох дітей, будував плани на майбутнє.

Внаслідок дій російської федерації життя позивача було зруйноване повномасштабним військовим вторгненням збройних сил відповідача на територію України та у зв’язку із збройною агресією було порушено право власності позивача, що спричинило йому матеріальну та моральну шкоди.

Як зазначає позивач з 24 лютого 2022 року по 28 червня 2023 року в місті Києві пролунало 789 повітряні тривоги, небезпека тривала 931 годину 49 хвилин і протягом цього часу порушувалося право на користування приватною власністю позивача, оскільки під час повітряної тривоги позивач не може безпечно користуватися своїм будинком, який непридатний для експлуатації під час воєнних (бойових) дій, також проживання його дітей в такому будинку є прямим порушенням українського та міжнародного законодавства. Тому для забезпечення безпечних умов перебування членів сім'ї та себе позивач зобов'язаний під час повітряної тривоги покинути свій будинок та прямувати до «сховища», тобто, позивач через дії відповідача, проти своєї волі під час повітряної тривоги позбавлений права користуватись своїм нерухомим майном – будинком.

Крім цього, внаслідок збройної агресії держава Україна запровадила комендантську годину, під час якої заборонено перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень. Така заборона наносить шкоду позивачу, яка полягає у неможливості використовувати належними йому транспортними засобами – автомобілем Пежо та мотоциклом Bajaj під час комендантської години, яка загалом тривала 2 935 годин, протягом яких позивач не міг вилучати з транспортних засобів корисні властивості відповідно до їх призначення, одержувати плоди і доходи, з метою задоволення різноманітних потреб.

Оцінюючи нанесені йому матеріальні збитки, позивач виходив з того, що під час повітряної тривоги позивач був позбавлений права користуватись своїм будинком і за час неможливості користування ним міг би одержати дохід від здачі на цей час (913 годин) його погодинно в оренду. Крім цього враховуючи відсутність іншого нерухомого майна, яке б належало відповідачу і було придатним для експлуатації під час повітряної тривоги, позивач змушений був би орендував інше нерухоме майно.

У зв’язку з викладеним позивач оцінює нанесений матеріальний збиток за порушення права користування та розпорядження нерухомим майном у сумі 407 312 гривень 50 копійок що складає еквівалент 11 140 доларів США по курсу НБУ станом на 28 червня 2023 року

Оцінюючи матеріальні збитків щодо рухомого майна, позивач вказує, що під час комендантської години, яка загалом триває 2935 годин, користуватись за призначенням транспортними засобами, які належали позивачу було заборонено, а тому позивач протягом цього часу не міг користуватись своїми транспортними засобами, в тому числі не міг отримати дохід. Оцінюючи матеріальний збиток позивач виходив з того, що за той час який він не міг використовувати свої транспортні засоби в звичайному мирному житті позивач міг їх здати в оренду та отримати дохід.

Позивач оцінює нанесений матеріальний збиток за порушення права користування транспортними засобами у сумі 290 565,00 гривень що складає еквівалент 7 947 доларів США по курсу НБУ станом на 28.06.2023 року

Також позивач вказував, що в Києві пролунало 789 повітряні тривоги і кожна повітряна тривога для позивача є стресом. Усвідомлення того, що будь якої миті його та членів родини може вбити або зробити калікою, викликало у позивача різні негативні емоції. Під час кожної повітряної тривоги позивач 789 разів, не зважаючи на час доби або погодні умови, залишав свій будинок та все своє майно та вимушено прямував разом з дружиною та дітьми до найближчого укриття під звуки повітряної тривоги. Всі 789 разів залишаючи свій будинок, в якому позивач в мирному житті відчував себе та свою родину захищеними від сторонніх втручань, позивач відчував сильні емоції, такі як тривога, страх, відчуття безпорадності, розпачу та гніву.

На моральний та фізичний стан позивача подіяло ще й те, що у позивача в квітні 2022 року народилася третя дитина. Позивачем було підготовлено до народження дитини кімнату для комфортного та безпечного початку життя своєї дитини. Але кожного разу під час повітряної тривоги, яка могла застати позивача під час відпочинку немовля або під час прийому їжі, позивач брав немовля та разом з іншими членами родини прямував до сховища. В нічний час під час прямування до сховища діти та немовля плакали. Те, що діти прокидалась від страху того, що їх забрали з ліжка або те що немовля перериває прийом їжі негативно позначався на стані дітей. Кожного разу відповідач відчував з-за цього тривогу, розпач та гнів.

Страх та тривога за те, що з безпорадним немовлям та дітьми може щось статись пригнічувало позивача, оскільки він, як батько та чоловік, не міг ніяк їм забезпечити безпеку. Постійний стрес та недосипання перейшли в порушення сну та харчування: у позивача з’явилися проблеми зі сном, такі як безсоння, кошмари та тривожні сни, змінився апетит. З-за гормонального збою викликаного стресом, депресією та безсонням у позивача розвинулася гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та погіршився зір, розвинувся кон'юнктивіт. З-за порушення структури і функції цілісної імунної системи розвинулась хвороба горла - хронічний фарингіт, а також з’явились наслідки внутрішньочерепної травми - запаморочення та головні болі і позивач почав відчувати фізичні симптоми такі як м'язові напруги, втома та загальна слабкість. Крім цього у позивача з’явились панічні атаки посиленої тривоги, почали спостерігатися зниження концентрації та затримка в прийнятті рішень. На фоні негативних емоцій позивач втратив інтерес до раніше значущих справ, в тому числі до інтимних стосунків, наслідком чого була порушена гармонія сімейних відносин.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивач виходив з тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, для відновлення яких необхідно буде витратити тривалий час та зусилля. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивач також враховував матеріальний стан відповідача та виходячи з принципу розумності, справедливості та добросовісності позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 36 560 000 грн. (еквівалент 1 000 000 доларів США по курсу НБУ станом на 28.06.2023 року)

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 червня 2023 року заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

21 листопада 2023 року від Міністерства юстиції України надійшло повідомлення про неможливість передачі/отримання будь яких документів на виконання міжнародних договорів України до/від компетентних органів росії, у тому числі дипломатичними каналами.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16 січня 2024 року.

16 січня 2024 року представник відповідача в підготовче засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

16 січня 2024 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою просив стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду, розмір якої станом на 16 січня 2024 року становить відповідно 881 867 грн. та 44 029 499 грн.

Заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення інформації про розгляд справи на офіційному вебсайті «Судова влада України». У встановлений ухвалою строк, представник відповідача держави російська федерація, не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) виклав правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацію з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

У цій постанові Верховний Суд вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема рф, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.

Враховуючи викладене, суд не направляв запиту до відповідача для отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних у справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», визначено поняття судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначено, що Україна згідно з Конституцією Україниє суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України – повномасштабне вторгнення російської федерації на суверенну територію України.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно зПостановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи№ 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті1,3 Основного Закону України).

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія – це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц, визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет, Верховний Суд врахував, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема і позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.

У справі встановлено, що позивач Лещук Юрій Павлович, 26 жовтня 1975 року народження, є громадянином України, зареєстрований з 11 квітня 2019 року за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Садова 73а, буд. 236.

Лещук Ю.П. є власником 1/2 частини садового будинку за вказаною адресою. Право власності за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 січня 2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав.

Також, відповідно до копій свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, Лещуку Ю.П. належать з 08 листопада 2016 року автомобіль PEUGEOT 806 д.н. AA2266MA та з 28 серпня 2022 року мотоцикл BAJAJ PULSAR NS200 д.н. AA2460JA.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) стягнути з російської федерації на його користь 881 867 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої неможливістю користуватися рухомим та нерухомим майном, який позивач обраховує, виходячи з середньої ціни погодинної оренди нерухомого і рухомого майна.

Як передбачено ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Збитками є:

(1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

(2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 22 ЦК України, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок також довести, крім наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Таким чином, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц.

Всупереч покладеному на нього обов’язку доказування, позивач не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження завдання збитків, відповідно до норм ст. 22 ЦК України, зокрема, що внаслідок збройної агресії він був вимушений орендувати житло чи транспортні засоби, замість належних йому, та розмір таких витрат, вимушений був користуватися послугами інших перевізників у зв’язку із неможливістю користуватися рухомим майном, був позбавлений доходу від здійснення будь-якої діяльності, пов’язаної з використанням таких транспортних засобів тощо.

Також позивач не довів реальної можливості (розміщення оголошень, укладення договорів з агентами з нерухомості, договорів щодо оренди майна тощо) отримання ним відповідних доходів від передачі в оренду належного йому нерухомого і рухомого майна, але не отриманих через винні дії відповідача.

Враховуючи, що позивачем на підтвердження завданих збитків не надано суду належних та допустимих доказів, а наведені позивачем доводи щодо можливості отримання доходу є припущеннями, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Згідно з частинами 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовній заяві позивач зазначає, що відчуває постійний стрес у зв’язку з повітряним тривогами через усвідомлення можливості бути вбитим чи скаліченим як самому, так і членам родини. Кожна повітряна тривога змушувала позивача, не зважаючи на час доби або погодні умови, залишати свій будинок та прямував разом з дружиною та дітьми до найближчого укриття, що викликає тривогу, страх, відчуття безпорадності, розпачу та гніву. Також позивач відчував тривогу, розпач та гнів кожного разу як наслідки повітряної тривоги впливали і на стан його трьох дітей, одне з яких є ще немовлям. Крім цього позивач почувається пригніченим, оскільки він як батько та чоловік не може ніяк забезпечити свої родині безпеку.

Внаслідок постійного стресу та недосипання у позивача з’явилися проблеми зі сном, кошмари та тривожні сни, змінився апетит, розвинулися і інші хвороби, а також загострилися старі травми, з’явились панічні атаки, знизилася концентрація, виникли затримки у прийнятті рішень, позивач втратив інтерес до раніше значущих справ, в тому числі до інтимних стосунків, наслідком чого порушена гармонія сімейних відносин.

Враховуючи наведені позивачем обґрунтування душевних страждань, суд вважає, що позивачем правильно обрано спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Враховуючи реальність, тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані із військовою агресією російської федерації проти України, зміни звичного укладу його життя, враховуючи відчуття позивачем душевних страждань, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії російської федерації проти України, те, що позивач зазнає душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість і незахищеність, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову цій частині та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 400 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави в розмірі 4000,00 гривень.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Лещука Юрія Павловича до російської федерації в особі міністерства юстиції рф про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (м. Москва, вул. Житня, 14) на користь Лещука Юрія Павловича (м. Київ, вул. Садова 73а, буд. 236, РНОКПП 2769214497) відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень.

В іншій частині – у позові відмовити.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави 4 000 грн (чотири тисячі) гривень судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21 січня 2025 року.

Суддя                                                                                  О.В. Якусик