Рішення по справі 753/2649/21

справа № 753/2649/21

провадження № 2/753/5794/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді                         Шаповалової К.В.,

за участі секретаря судового засідання     Давидюк В.О.

представника позивача Парсентьєвої О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2021 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2021 року справу передано в провадження судді Курічової В.М.

Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 01 березня 2021 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року було закрито підготовче засідання по справі та призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 31 травня 2021 року провадження за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди було закрито.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу позивача було задоволено, ухвалу Дарницького районного суду від 31 травня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

07 грудня 2021 року цивільна справа №753/2649/21 за позовом Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди надійшла до Дарницького районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2021 року справу передано в провадження судді Шаповалової К.В. Фактично справу було передано судді 29 грудня 2021 року.

Ухвалою суду від 12 січня 2022 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 17 травня 2022 року було вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 19 липня 2022 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті

Ухвалою суду від 02 лютого 2024 року залишено без розгляду вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди.

Окрім того, 02 лютого 2024 року судом було ухвалено рішення у справі, відповідно до якому позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року залишено без змін, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

04 березня 2025 року справа надійшла до Дарницького районного суду м. Києва.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11 березня 2025 року, справу було передано до провадження судді Шаповалової К.В.

Судове засідання у справі було призначено на 15 квітня 2025 року на 14:30 год.

У судове засідання з’явилася представник позивача – адвокат Парсентьєва О.М., яка просила суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн, що еквівалентно 250 000, 00 Євро.

Стосовно представника відповідача суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також, зазначив що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

За таких обставин, відповідач (держава російська федерація) повідомлявся про розгляд даної справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено Халілов Мурсал Гочу Огли, 14.01.1960 року народження, уродженець села Факрали Касум Ісмаїлівського району Азербайджан, паспорт зразка 1993: ВВ 693590, виданий Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області від 09.02.1999, зареєстрований за адресою: Донецька область, Донецьк, вул. Лучинського, 5.

Згідно із довідкою віл 20 червня 2014 року № 316174683 Халілов М. перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Вінниця, пр-т Т. Шевченка, 117, кв. 45.

Відповідно до довідки від 16 лютого 2015 року № 509621874 Халілов М. перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Вінниця, пр-т Космонавтів 55, кв. 101.

Згідно із довідкою від 18 листопада 2016 року № 0000037301 Халілов М. перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 16, кв. 42.

На час звернення із позов до суду позивач проживав за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 7, кв.253, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 лютого 2019 року № 3002-5000040931, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року встановлено юридичний факт, що вимушене переселення Халілова Мурсала Гочу огли, 14.01.1960 року народження, у червні 2014 року з окупованої території Донецької області Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Вказане рішення суду набрало чинності.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 24 вересня 2009 року та державного акту на право приватної власності на землю від 28 лютого 2009 року, Халілову М. на праві власності належить приватний будинок загальною площею 295 кв.м. за адресою: м. Донецьк, вул. Лучинська, 5 та земельна ділянка під ним, 0150 га.

Згідно із звітами про оцінку майна від 2019 року, ринкова вартість житлового будинку із господарськими спорудами за адресою: м. Донецьк, вул. Лучинська, 5 складає 7389148 грн, а вартість земельної ділянки 0, 150 га під вказаним будинком – 1408725 грн.

Також позивачем до позовної заяви долучені договори купівлі продажу самохідних машин, а саме: від 1 березня 2013 року № 21, марка, модель ВОВС АТ S590HIGH FLOW вартістю 35000 ЄВРО по курсу 332500 грн, акт приймання-передачі до нього від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії НН № 623417 від 11 лютого 2014 року; від 1 березня 2013 року № 22 марка, модель ВОВС АТ S650HIGH FLOW вартістю 36000 ЄВРО по курсу 342500 грн, акт приймання-передачі до нього від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії НН № 623416 від 11 лютого 2014 року; від 1 березня 2013 року № 24, марка, модель KOMATSU, вартістю 32000 ЄВРО по курсу 357000 грн, акт приймання-передачі до нього від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії НН № 623414 від 11 лютого 2014 року; від 21 травня 2012 року № 31, марка, модель VOLVO EC 290 D NC вартістю 125000 ЄВРО по курсу 1672000 грн, акт приймання-передачі до нього від 25 травня 2012 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії ЕЕ № 0719178 від 25 травня 2012 року; від 21 травня 2013 року № 32, марка, модель JCB JS 290LC вартістю 120000 ЄВРО по курсу 1575000 грн, акт приймання-передачі до нього від 25 травня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини серії ЕЕ № 0719179 від 25 травня 2013 року. Крім того, долучено копію договору купівлі-продажу обладнання від 11 квітня 2013 року № 25 та акт приймання-передачі цеху по виробництву газоблоку, залізобетонних виробів тощо.

Звертаючись із позовом до суду в частині відшкодування моральної шкоди, позивач зазначає, що така шкода полягає у тому, що він не може користуватись власним майном, яке залишилось на території м. Донецька, вилучати корисні властивості з такого майна для задоволення власних потреб, зокрема шляхом передачі належного йому будинку в оренду та отримання від цього доходу, неможливість проживання у рідному місті, в якому він прожив з 1980 року, втрата всього "бізнесу", який він мав на території Донецької області - 5 компаній, які займались будівництвом автомобільних доріг, житлових будинків. Також вказав, що примусово покинув рідне місто, переїхав жити до Києва, де не було нічого: ні майна, ні грошей, мав налагоджувати з початку життя. Просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 3375000 грн, як еквівалент 100000 євро станом на день подання позову до суду. Поряд з цим, 12 червня 2023 року представником позивача суду було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій вона просила стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000000 грн як еквівалент 250000 євро станом на день подання цієї заяви.

Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із частиною шостою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статті 2 Статуту ООН.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) (28 July 1998) вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24.02.2022, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму вказує, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Враховуючи викладене, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Відповідну правову позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20), які згідно з приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. 2 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

Окрім того, 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 р. у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії РФ на території України, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Вирішуючи вимоги позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, суд виходить із такого.

Російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов’язковому з’ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв’язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов’язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21):

«По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21)».

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема підпунктом 15 пункту 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який уважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Конвенцією порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/313/20 (провадження № 11-378заі20) вказано: «Висновки суду про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження викладених обставин стосовно завданої їй моральної шкоди, не можуть бути підставами для повернення позовної заяви в цій частині, оскільки позивачка пояснила своє бачення обрахунку моральної шкоди, пов`язаного з практикою ЄСПЛ щодо застосування відшкодування справедливої сатисфакції за тривале порушення гарантованих прав».

При вирішенні позовних вимог про компенсацію завданої позивачу моральної шкоди, а також розміру цієї шкоди, суд застосовує практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожим спорам, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії», а також зокрема рішення у справі «Лоізіду проти Турецької Республіки», згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію заявнику, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

З огляду на це, суд вважає належним, обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно нього.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку військової агресії з боку російської федерації, як повноправний громадянин своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, які були порушені військовими діями російської федерації проти України.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що порушивши його основоположні права і свободи, російська федерація завдала йому тяжких моральних страждань. З огляду на особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач перебуває у пригніченому стані, переживає за своє майбутнє в умовах невизначеності і постійного страху, що призвело до порушення нормальних життєвих зв’язків.

Відповідно до  висновку експерта Волочая С.П. № 10/05/23-ХМГ від 10 травня 2023 року за результатами проведеної у даній справі судової психологічної експертизи, вбачається, що ситуація, яка досліджується дійсно є психотравмувальною для Халілова Мурсал Гочу огли. У Халілова Мурсал Гочу огли наявні численні та різко виражені зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин, зокрема, військової агресії з боку Російської Федерації. За умов ситуації, що досліджуються у справі, Халілову Мурсал Гочу огли дійсно спричинені численні та різко виражені моральні страждання (моральна шкода). Можливий розмір грошової компенсації за завдані Халілову Мурсал Гочу огли моральні страждання (моральну шкоду) можна визначити в сумі від 9 000 000, 00 (дев’ять мільйонів) гривень. Як окрему обставину для повноти відповіді на поставлене питання необхідно зазначити, що психотравмувальна ситуація ще себе не вичерпала і продовжує свою дію. Відповідно, перелік стрес- факторів, виявлений обсяг та глибина моральних страждань (моральної шкоди), а також грошовий еквівалент цих моральних страждань (моральної шкоди), не є остаточними і встановлені на дату проведення дослідження.

Суд приймає до уваги вказаний висновок при установленні обставин заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки вказані питання потребують спеціальних знань і наведене спеціалістом мотивування в цій частині убачається обґрунтованим.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, суд враховує таке.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17, провадження № 61-1188св18).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Жодним чином не ставлячи під сумнів наявність психотравмуючих наслідків збройної агресії російської федерації для кожного громадянина України, суд зазначає, що при визначення розміру відшкодування моральної шкоди, крім загальних засад, слід ураховувати конкретний характер обставин, за яких було завдано шкоду, та її наслідки для потерпілого.

Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України позивач Халілов Мурсал, що є очевидним, зазнав душевних страждань і приниження, переніс стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв`язки, що потребує вчинення додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права, а також враховує відношення позивача до ситуації, яка з ним відбулась, з урахуванням фрустрації основних потреб та цінностей позивача, а відтак наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу порушенням його особистих конституційних прав внаслідок неправомірних дій держави рф стосовно повномасштабних незаконних військових дій, незаконної збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 3 375 000 грн. Суд враховує, що вказаний розмір моральної шкоди був визначений особисто позивачем при зверненні до суду із позовом, та який вважав, що саме такий розмір є справедливою сатисфакцією за отриману моральну шкоду.

При цьому суд враховує, що при визначенні розміру компенсації заподіяної позивачу моральної шкоди експертом у висновку не наведено підстав та мотивів, за яких розмір компенсації має бути визначений у розмірах від 9 мільйонів гривень. При цьому, у пункті 4 розділу «ВИСНОВКИ» зазначено, що це можливий розмір грошової компенсації та грошовий еквівалент моральних страждань не є остаточним.

Згідно з частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням задоволення позову, на підставі статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15140 грн.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов Халілова Мурсала Гочу огли до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції рф на користь Халілова Мурсала Гочу огли (14 січня 1960 року народження, РНОКПП 2192815633, зареєстрованого за адресою: м. Донецьк, вул. Лучинського, 5, фактично проживаючого за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 7, кв.253)  3 375 000 грн моральної шкоди, що є еквівалентом 100000 євро на день звернення із позовом до суду.

Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна 15140 грн судового збору.

У задоволені іншої частини вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2025 року.

Суддя К.В. Шаповалова