Рішення по справі №753/10439/25

17 вересня 2025, 15:53

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10439/25

провадження № 2/753/7998/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача – адвоката Шимка А.О., представника відповідача-2 – адвоката Чистякової Т.О., розглянувши справу за позовом Споденейко Інни Володимирівни до Марчука Анатолія Леонідовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Майялогістик» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року адвокат Шимко Андрій Олександрович в інтересах Споденейко Інни Володимирівни звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Марчука Анатолія Леонідовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Майялогістик» про стягнення майнової шкоди в розмірі 126 673,51 грн та витрати за проведення експертизи в розмірі 6 000,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що 26 грудня 2024 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачу транспортного засобу Ніссан, д.р.н. КА7219ІТ, та транспортного засобу Даф, д.р.н. КА2881ІС, який належить «ТОВ Майялогістик», внаслідок якої належний позивачу транспортний засіб Нісан, отримав механічні пошкодження. Згідно з постановою Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року у справі № 753/574/25, винним у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди визнано водія транспортного засобу Даф, д.р.н. КА2881ІС, Марчука А.Л.

Висновком експерта № 046/25 від 24 лютого 2025 року визначено вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу Нісан, д.р.н. КА7219ІТ, який становить 283 473,51 грн.

Як зазначає позивач, страховик заподіювача шкоди ТОВ «СК «Кредо» здійснив виплату страхового відшкодування на користь Споденейко І.В. у розмірі 156 800,00 грн. за вирахуванням франшизи у розмірі 3200,00 грн., а тому різниця несплаченої завданої матеріальної шкоди становить 126 673,51 грн, яку позивач просить стягнути з відповідачів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 травня 2025 року позовну заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/10439/25 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 16 липня 2025 року.

16 липня 2025 року розгляд справи відкладено на 10 вересня 2025 року.

17 липня 2025 року представник відповідача-2 подав заяву про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву разом з відзивом на позовну заяву, в якій заперечував проти задоволення позову, з тих підстав, що висновок, який долучений до позовної заяви не є доказом визначення розміру завданої шкоди майну позивача, оскільки порушено порядок його отримання. Так, у зазначеному висновку відсутні відомості за наслідками якого ДТП його було виготовлено, також висновок виготовлено значно пізніше від дати вчинення ДТП, а також не було повідомлено ТОВ «Майялогістик» про проведення огляду транспортного засобу.

Відповідач також заперечував щодо задоволення понесених витрат на проведення експертного дослідження в розмірі 6 000,00 грн, оскільки в призначенні платежу не зазначено про її проведення з метою визначення вартості матеріального збитку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Як передбачено ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч. 1, 4, 6 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк; про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення/продовження строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

Можливість поновлення/продовження процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації та суд має право поновити/продовжити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням конкретного відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин. У зв`язку з цим для суду має значення й строк, який минув з моменту закінчення строку, встановленого законом або судом до вчинення учасником справи процесуальної дії, стосовно якої заявлено клопотання.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, застосовуючи процесуальні норми, потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід зазначити, що вищевказана справа розглядається в період дії воєнного стану.

Верховний суд у вказаній постанові, окрім іншого зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи з наведеного, враховуючи незначний строк, який минув з моменту закінчення строку, встановленого судом для подання відповідачем відзиву, відсутність заперечень позивача проти поновлення цього строку, суд погоджується з доводами представника відповідача, викладеними ним в обґрунтування заяви про поновлення процесуального строку для подання відзиву, та вважає причини пропуску такого строку поважними, а тому пропущений ним строк підлягає поновленню.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 26 грудня 2024 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Даф, д.р.н. КА2881ІС, під керуванням водія Марчука А.Л., та транспортного засобу Ніссан, д.р.н. КА7219ІТ, внаслідок якої належний транспортний засіб Ніссан, отримав механічні пошкодження.

Згідно з постановою Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року у справі № 753/574/25, винним у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди визнано водія транспортного засобу Даф, д.р.н. КА2881ІС, Марчука Анатолія Леонідовича.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що згідно з наказом (розпорядженням) № 00000000014-0000000014 від 15 червня 2021 року про прийняття на роботу, Марчук Анатолій Леонідович прийнятий на роботу з 16 червня 2021 року на посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «Майялогістик».

Згідно з листом ТОВ «Майялогістик», 26 грудня 2024 року Марчук А.Л. виконував переміщення автомобіля «Даф», д.н.з. КА 2881 ІС до бази розміщення автотранспорту ТОВ «Майялогістик».

Цивільно-правова відповідальність ТОВ «Майялогістик», пов’язана з експлуатацією транспортного засобу «Даф», д.н.з. КА 2881 ІС, на момент пригоди була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) № 222588071, ліміт відповідальності за шкоду завдану майну становить 160 000,00 грн, франшиза становить 3 200 грн.

Згідно із висновком експерта № 046/25 від 24 лютого 2025 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan Qashqai, д.н.з. КА7219ІТ в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталася 26 рудня 2024 року становить 458 052,61 грн; вартість матеріального збитку становить 283 473,51 грн.

Як зазначає позивач, ТзДВ «СК «Кредо» здійснило виплату страхового відшкодування на користь Споденейко І.В. у розмірі 156 800,00 грн, на підтвердження чого надано витяг з банку про зарахуванням 156 800,00 грн від СК Кредо ТДВ з призначенням платежу – «страх.відш.згідно акту 3017786-1, Споденейко Інна Володимирівна, ІПН 3001222785, поліс №ЕР-222588071.Без ПДВ».

Позивач просить стягнути з відповідачів різницю між вартістю матеріального збитку, завданого ТЗ, та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 126 673,51 грн.

Відповідно до частини першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною другою, п’ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Із встановлених у цій справі обставин слідує, що :

- цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду, завдану під час експлуатації транспортного засобу, була застрахована у ТзДВ «СК «Кредо»,

- вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 458 052,61 грн.;

- вартість матеріального збитку, завданого позивачеві в результаті ДТП становить 283 473,51грн,

- франшиза – 3200 грн.;

Отже на відповідача покладається обов’язок відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) у сумі 126 673,51 грн.

Як встановлено судом відповідач-1 Марчук А.Л. працює в ТОВ «Майялогістик» на посаді водія, що підтверджується наказом про прийняття на роботу, вказаний факт також підтвердив відповідач ТОВ «Майялогістик» у поданому ним відзиві. Автомобіль Даф, д.н.з. КА 2881 ІС, за участю якого під керуванням Марчука А.Л. сталася ДТП, належить ТОВ «Майялогістик» і в момент ДТП, як слідує з листа, він виконував переміщення вказаного автомобіля до бази розміщення автотранспорту ТОВ «Майялогістик».

Як визначено ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, аналіз норм, закріплених в ст. 1187 та 1172 ЦК України, дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки-роботодавець.

З вказаного випливає, що шкода, завдана внаслідок ДТП особою, яка керує на відповідній правовій підставі ТЗ, що належить роботодавцю, під час виконання трудових обов'язків, незалежно від характеру такої шкоди (матеріальної або моральної) відшкодовується власником джерела підвищеної небезпеки, тобто ТОВ «Майялогістик», яке і є належним відповідачем у цій справі.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог до Марчука А.Л. слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими докази вимоги позивача, а також не надано суду доказів на підтвердження іншого розміру матеріального збитку.

Доводи відповідача щодо неповідомлення його позивачем про проведення оцінки з визначення матеріального збитку, суд відхиляє, оскільки відповідач-2 не був позбавлений можливості під час розгляду справи спростувати висновки звіту, наданого позивачем (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2019 року по справі № 344/9572/16-ц).

Суд також враховує, що згідно із п. 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, виклик заінтересованих осіб для технічного огляду КТЗ здійснюється у разі потреби.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до ТОВ «Майялогістик» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач завив вимогу про відшкодування витрат на проведення експертизи у розмірі 6 000 грн.

Як визначено статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З урахування предмету доказування у цій справі суд вважає, що витрати на проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження, розмір яких відповідно до умов договору від 01 лютого 2025 року, акту наданих послуг від 24 лютого 2024 року, рахунку на оплату № 046/25 від 24 лютого 2025 року становить 6 000,00 грн., пов’язані з розглядом справи та були необхідними для підготовки для звернення з позовом до суду та розгляду справи. А отже такі витрати підлягають стягненню з відповідача-2 згідно з правилами розподілу судових витрат на користь позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст. 2, 12, 76-81, 89, 141, 263-265, 274, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Споденейко Інни Володимирівни до Марчука Анатолія Леонідовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Майялогістик» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майялогістик» на користь Споденейко Інни Володимирівни відшкодування майнової шкоди у розмірі 126 673 (сто двадцять шість тисяч шістсот сімдесят три) грн 51 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. та судовий збір розмірі 1 266 (одна тисяча двісті шістдесят шість) грн 74 коп.

У задоволенні позову до Марчука Анатолія Леонідовича – відмовити

Позивач: Споденейко Інна Володимирівна (03 березня 1982 року народження, 08305, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. В. Момота, буд. 42, кв. 121, РНОКПП 3001222785);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Майялогістик» (и. Київ, вул. Жмеринська, буд. 4, кв. 164, код ЄДРПОУ 43092634).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 15 вересня 2025 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК